«Координати пам’яті» Пінської флотилії

Газета “Народна армія” 9.07.2010.

Пінська військова флотилія — єдине флотське з’єднання, яке у початковий, найбільш важкий період Великої Вітчизняної війни героїчно билося із ворогом на території Білорусі та України. В складі ВМФ СРСР ця бойова оперативно-тактична одиниця не лише підтримувала сухопутні війська, а й висаджувала розвідувальні та тактичні десанти на прирічкових напрямках в тилу ворога, прикривала переправи сухопутних військ, охороняла стратегічні мости, а також сприяла становленню партизанського руху на території Білорусі.

Сформована в червні 1940 року на базі потужної Дніпровської Пінська флотилія нараховувала 2300 червонофлотців, старшин і командирів, серед яких, між іншим, було чимало й наших співвітчизників. Це потужне військово-морське з’єднання річного флоту в складі близько 100 бойових кораблів і допоміжних суден, 46-ї окремої авіаційної ескадрильї, 6-ї окремої роти морської піхоти, 109-го зенітного артилерійського дивізіону з головною базою у Пінську, а тиловою в Києві, проіснувало до жовтня 1941 року. Попри такий нетривалий «життєвий шлях», флотилія, за свідченням військових істориків та дослідників, відзначилася завдяки відчайдушному опору агресору. До речі, навіть серед відважних захисників Брестської фортеці тримали її оборону й моряки Пінської військової флотилії.

{mosthumbviewer: images/stories/massmedia/narod_army.png, images/stories/massmedia/narod_army-s.png, ,left}З нагоди 65-ї річниці Великої Перемоги та 70-річчя Пінської військової флотилії Київська громадська організація «Товариство ветеранів розвідки Військово-Морського Флоту» під керівництвом голови ЇЇ Ради Олександра Мармашова, за підтримки Державного комітету України у справах ветеранів, з 21 по 27 червня 2010 року організувала міжнародну історико-географічну експедицію «Україна-Білорусь. Координати пам’яті-2010». Члени делегації відвідали місця поховань загиблих моряків Пінської та Дніпровської військових флотилій. Разом зі своїми білоруськими колегами вони вели пошук затоплених своїми екіпажами у серпні 1941 року у затоні Темна Загреба на річці Прип’ять двох бронекатерів №№ 51 і 52 Пінської військової флотилії.

Хоча судна не були знайдені, українські історики-науковці вважають дослідження військової історії та бойових традицій ВМФ і Збройних Сил своїм важливим завданням. Тож про героїчні бої, які вела Пінська флотилія на території Білорусі та України, вони дізнаються не лише з архівних матеріалів та екскурсій до музеїв, а й зі спогадів їхніх безпосередніх учасників.

— До початку війни ми були готові. Під час боїв відчувалося, що гітлерівці не очікували такого опору від нашої флотилії, — пригадує капітан 1 рангу у відставці Олексій Школенко. — Але оскільки вони наступали в київському напрямку великими силами, то нам дуже складно було витримати їх перший натиск.

…З 22 червня 1941 року Пінська військова флотилія перебувала на стику Західного і Південно-Західного фронтів. Невдовзі її було поділено на три загони — Березинський (до складу якого разом з легкими силами увійшли монітори «Вінниця», «Вітебськ», «Житомир» та «Смоленськ»), Прип’ятський (монітор «Бобруйськ») і Дніпровський (монітори «Левачов», «Флягін», «Перлин» і «Ростовцев» та канонерські човни «Вірний» і «Передовий»).

Перші два загони взаємодіяли з військами Західного, а третій — Південно-Західного фронтів. Флотилія брала безпосередню участь в тяжких оборонних боях у початковий, найважчий період війни, й сприяла тривалому утриманню частинами Червоної армії переправ через річки Прип’ять, Дніпро і Десна.

Кораблі флотилії відіграли важливу роль у бойових діях на рубежах Березини і Дніпра. Про те, як використовувалися монітори, свідчать такі приклади. 15 липня 1941 року монітори «Вінниця», «Вітебськ» і «Житомир», а також бронекатери Березинського загону, рухаючись по річці, своїм потужним артилерійським вогнем підтримували сухопутні частини 2-ї армії, що наступали на Бобруйськ вздовж правого берега Березини. Контрудар зупинив наступ фашистів. Проте за тиждень, підтягнувши підкріплення і навівши біля містечка Паричі переправу, гітлерівці почали зосереджувати нові сили для подальшого наступу.

Щоб завадити цим намірам, переправу належало знищити. Але зробити це було складно, оскільки вогонь сухопутної артилерії її не досягав, а вдень вона надійно прикривалася зенітною артилерією та авіацією противника. Тоді виконання цього відповідального завдання доручили морякам Березинського загону Пінської військової флотилії. Операція почалася ввечері 26 липня 1941 року. Вночі загін кораблів у складі монітора «Смоленськ» і трьох бронекатерів зайняв призначену вогневу позицію, а групи супроводу — оборону на річкових берегах.

Вогонь по наведеному мосту вели дві 122-мм гаубиці монітора. За кілька хвилин рух по мосту повністю припинився, почалася паніка.

Вже за місяць монітор «Смоленськ» отримав чергове завдання: знищити міст через Дніпро біля села Окуніново, який не встигли підірвати під час відступу наші війська. Тепер по ньому йшли передові частини 11-ї німецької танкової дивізії, концентруючись в межиріччі Дніпра та Десни, з подальшим наступом на Київ. Оскільки авіації переправу знищити не вдавалося, командування Південно-Західного фронту поклало це завдання на Пінську флотилію. «Хоча б ціною усієї флотилії знищити Окуніновську переправу», — йшлося в наказі. Моряки виконали його з честю. Монітор «Смоленськ» з трьома канонерськими човнами «Вірний», «Кремль», «Димитров» вийшли до мосту й інтенсивним артилерійським вогнем знищили його.

На другий день після цієї операції, 25 серпня, монітор «Смоленськ» і канонерка «Вірний» зірвали спробу німців організувати переправу в Сухолуччя, що за 10—12 км нижче Окунінова. І хоча літакам Люфтваффе вдалося потопити канонерку «Вірний», завдання було виконане.

До 30 серпня німці зайняли обидва береги Дніпра на ділянці 60 кілометрів на південь від гирла Прип’яті. Вцілілі кораблі Березинського і Прип’ятського загонів отримали наказ з боєм прориватися до Києва. Багато кораблів під час прориву загинули, але монітори «Левачов», «Флягін», «Вітебськ», сторожовик «Пушкін» і декілька бронекатерів все ж дісталися Києва. Решта залишилися в зоні переправ і до кінця підтримували відхід ар’єргардних частин. Серед цих кораблів був і монітор «Смоленськ». Проте дніпровський кордон все ж довелося залишити. 11 вересня 1941 року, переправивши на лівий берег Десни останні частини Червоної армії, екіпаж «Смоленська» підірвав свій корабель і відійшов на схід разом з частинами сухопутних військ.

Протягом серпня-вересня 1941 року кораблі Пінської військової флотилії брали участь в обороні Києва. Коли місто довелося залишити, кораблі і катери флотилії були підірвані екіпажами, а особовий склад продовжував битися в оточенні, де здебільшого і загинув. До своїх змогли прорватися не більше сотні моряків!

— Вся Пінська флотилія загинула, а отже, про неї було прийнято мовчати, бо в нашій історії не дуже люблять згадувати поразки, — розповідає керівник сектору пошукових робіт Київської громадської організації «Товариство ветеранів розвідки ВМФ» Олександр Чудновець. — І флотилію просто забули! Восени 1943 року було створено Дніпровську військову флотилію, вона брала участь у визволенні України, Білорусі та Польщі, штурмувала Берлін. Ось про неї після війни і згадували. І зараз деякі історики плутаються, мовляв, яка різниця? Різниця в правді, а правда в тому, що в суворому і трагічному 1941 році нашу країну героїчно захищала дійсно Пінська військова флотилія. І про це ми, нащадки моряків-героїв, будемо розповідати всім. Вічна слава всім воїнам, які полягли за нашу свободу!

Слід визнати, флотилія річкових бойових кораблів була цілком універсальним засобом ведення війни. У наступальній військовій операції Пінська флотилія могла рухатися по річках Польщі та Німеччини. У реальних оборонних боях, в яких їй довелося діяти протягом перших двох місяців війни, вона виконала свою роль і брала ефективну участь у бойових діях. Про це свідчать навіть згадки про неї начальника штабу сухопутних військ Німеччини до 24 вересня 1942 року Франса Гальдера, який брав безпосередню участь в розробці та втіленні в життя всіх німецьких операцій першого періоду війни. В самому початку серпня в його військовому щоденнику з’явився запис: «Нашому наступу весь час перешкоджають монітори противника!»

Віталій СИЧ

Довідка

Бронекатери №№ 51 і 52 — колишні польські сторожові бронекатери. Затоплені поляками у вересні 1939 р. і підняті радянськими водолазами ЕПРОНа. Відремонтовані і зачислені до складу Дніпровської флотилії. В червні 1940 р. ввійшли до складу Радянської Пінської військової флотилїі як бронекатери «БКА № 51» і «БКА № 52».

Водозаміщення — 6,5 тонни; розміри: 12,0×2,45×0,7 м; 2 бензинових двигуни — 90 к/с, швидкість — 18 км/год; бронювання — 5 мм; озброєння: 1×12,7 мм кулемет ДШК, 1×7,62мм кулемет М-1; екіпаж — 5 чоловік.

З початком Великої Вітчизняної війни бронекатери брали активну участь у бойових діях флотилії на р. Прип’ять. 311 липня 1941 р. БКА №№51 і 52 ввійшли до складу Прип’ятського загону річкових Кораблів ПВФ. Подальша доля катерів невідома. За однією із версій, вони були затоплені екіпажами в кінці серпня 1941 р. в районі Конкович Гомельської області на р. Прип’ять.

 

Монітор (від лат. monitor — попереджувальний, слідкуючий). Тип корабля — клас артилерійських броньованих низькобортних надводних кораблів, призначених для боротьби з береговою артилерією, знищення кораблів противника в прибережних районах і на річках.

Монітор «Смоленськ» спустили на воду в 1926 р. у Польщі під назвою «Краків». Головним завданням було боронити кордони Польщі збоку СРСР. Коли радянські війська в 1939 р. зайняли Західну Білорусь, поляки затопили корабель. Незабаром радянські водолази підняли, відремонтували і дали йому назву — «Смоленськ». З 1940 р. Монітор зарахований до складу Радянської Пінської військової флотилії.

Водозаміщення — 150 тонн; розміри: 36,6×6,2×0,7 м; 2 дизельних двигуни — 120 к/с, швидкість — 17 км/год; бронювання — 5-8 мм; озброєння: 1×2-122 мм гаубиця, 1×2-45 мм гармата, 3×7,62 мм кулемета М-1; екіпаж — 36 чоловік.

В перший свій бій «Смоленськ» вступив уже влітку 41-го. Активно брав участь у боях з противником на р. Прип’ять, Березина, Дніпро та Десна. Неодноразово був пошкоджений ворожою артилерією, але після чергового ремонту знову повертався до строю. У вересні 1941 р. діяв на Десні по недопущенню німецьких переправ. Після виконання завдання 12 вересня 1941 р. підірваний екіпажем в Ладинському затоні, нижче Чернігова.

JSN Epic template designed by JoomlaShine.com