Актор театру і кіно Анатолій Катеньов: «Доволі часто доводиться чути на вулиці услід слова: «Дивись, Секретний Фарватер пішов…»

Журнал “Кордон” № 5/2009 р.

Є актори, яким досить одного разу яскраво спалахнути на кіноекрані, щоб їх запам'ятали на все життя. Серед них особливе місце належить Анатолію Катеньову, який талановито втілив на екрані образ морського офіцера Бориса Шубіна. Та й за словами самого актора, це найкращий фільм у його кар'єрі. Нещодавно актор кіно та театру Анатолій Катеньов відвідав Центральний музей Державної прикордонної служби України. Причина візиту була більш ніж важливою: у стінах відомчого музею актор вручав нагороди пошуковцям України. Тому я не оминув можливості поспілкуватися з цієї непересічною людиною.

 

{mosthumbviewer: images/stories/massmedia/kotenev-1.png, images/stories/massmedia/kotenev-1s.png, ,left} {mosthumbviewer: images/stories/massmedia/kotenev-2.jpg, images/stories/massmedia/kotenev-2s.png, ,left}

— Анатолію, роль у кінострічці «Секретний фарватер» принесла Вам не лише славу, але й подарувала, так би мовити, назавжди творчий бренд чи псевдонім. Зізнаюсь, що напередодні Вашого візиту до Центрального музею Державної прикордонної служби України розповів друзям, що музей має відвідати Анатолій Катеньов. Багато з них знизали плечима: мовляв, а хто це? Коли ж я наголосив, що Катеньов — це той самий каплей Борис Шубін із «Секретного фарватеру»…

— …Той самий Мюнхгаузен.

 

— …Майже. Тому відразу чув, щось на, кшталт: «Та невже, сам Шубін!» Для Вас ця кінострічка стола знаковою…

— Спочатку був фільм «Матрос Желєзняк», де мені пощастило зіграти головну роль. А далі, як часто буває в житті, після вдалої прем'єри, мені запропонували спробувати свої сили в кінофільмі «Секретний фарватер».

 

— Спостерігаючи за грою, складається враження, що Ви перед зйомками провели не один рік на морській службі.

— Десь приблизно так сказав і консультант «Секретного фарватеру» — великий адміралтейський чин. Він подивився на мене І запитав: «Ти на флоті, напевно, служив? У тебе хода і виправка флотські». Я ж до флоту ніякісінького стосунку не мав. Моя строкова служба проходила в артилерії. Та й то провів на сцені більше часу, ніж на полігоні чи плацу, адже на той час мав початкову театральну освіту. А виправка була, мабуть, тому, що я активно займався спортом. До речі, улюбленим видом для мене став біг на кілометрову дистанцію.

 

— У кінострічці Вам доводиться стрибати з парашутом, плавати під водою і на воді, а крім того ще й здійснювати подвиги…

— Відкрию таємницю. Чотири серії кінострічки були відзняті за сім місяців. Тому під водою плавав дублер, з парашутом стрибав інший зірвиголова. А я в цей час бігав катакомбами, де ми з «німцем» — каскадером Петьою Шерекіним — дубасили один одного руками та ногами. Зйомки проходили в Севастополі на 32-й батареї. Там, дійсно, навіть стіни по-справжньому дихали війною, таму особливо навіть не треба було налаштовуватися на роль, У «відкритому морі» мені також довелося зніматися самостійно. Епізод на екрані тривав всього лише декілька хвилин, але мені довелося провести у воді цілу вічність. Оператор з камерою знаходився на довгому пірсі й звідти вів зйомку. Я ж плескався поряд. Таким чином створювалася ілюзія, що капітан-лейтенант Шубїн далеко від берега. Тут, як часто буває в житті, трапляється непередбачена ситуація — необхідно було перезарядити камеру. Так що довелося мені пройти справжню посвяту в моряки, насьорбавшись солоної води.

 

— А потім Ви прокинулися знаменитим…

— 2 січня 1987 року «Секретний фарватер» вперше вийшов на екрани телебачення. Пам'ятаю, що я саме тоді зустрічав Новий рік в Одесі. Після Одеси лел'в на літаку з Одеси до Мінська, а в Києві якраз була пересадка. В аеропорту був телевізор під стелею, де йшов цей фільм. Раптом помічаю на собі зацікавлений погляд чоловіка, який дивився то на мене, то на екран. Пам'ятаю, що тоді з'явилося непереборне бажання сховатися подалі від людських очей. Коли ж прибув до Мінська, на мене почали звертати увагу вже в метро. Згодом отримав від режисерів відразу дев'ять пропозицій на зйомки у фільмах. Але роль Бориса Шубіна, напевне, стала для мене, дійсно, знаковою, адже і донині досить часто чую на вулиці: «Секретний фарватер пішов»…

 

— Вам довелося втілювати в багатьох фільмах образ «людини з рушницею». Мабуть, зовнішність впевненого і мужнього чоловіка слугувала Вам своєрідною перепусткою на знімальний майданчик.

— Не завжди. Розкажу вам досить кумедну історію, яка сталася зі мною після того, як 1988 року знявся в кінострічці «Сержант», присвяченій подіям в Афганістані. Буквально відразу мене викликають на кінопроби, де пропонують втілити образ майора Бандурки.

 

— Того самого, якого зіграв італійський актор Мікеле Плачидо?

— Так той самий комісар Катані (сміється). Саме тоді відомий кінорежисер Володимир Бортко збирався знімати «Афганський злам». Коли він показав сценарій людям,які дійсно пройшли афганську війну, вони піддали його нищівній критиці. Володимир Бортко засмутився: «Але ж я вже викликав актора з Мінська!» І хтось із асистенл'в, дивлячись на мене, сказав: «Слухайте,як він схожий на Мікеле Плачидо!» Але мене це ніяк не зачепило. Ну схожий, ну та й що!» Кінопроби з моєю участю все-таки зробили. Згодом я поїхав додому та й забув про все. А потім, коли кінострічка вийшла на екрани, я дивлюся: у головній ролі Мікеле Плачидо! Хтозна, можливо, історія зі мною наштовхнула режисера заді-яти в кінострічці відомого італійського актора.

 

— Не хлібом єдиним… Улюблена робота, а що окрім неї Вам приносить задоволення?

— Після розпаду Радянського Союзу треба було якось виживати, адже у мене на той час вже була сім'я, народився син. Дякуючи моєму батьку, я скільки саме пам'ятаю щось майстрував. Карбування, різьблення, гліптика (різьблення по каменю), малював. А згодом захопився виготовленням ювелірних прикрас. Познайомився з мінськими ювелірами, на балконі обладнав майстерню, придбав інструменти і потихеньку почав працювати. Робив каблучки, сережки, окрім того, писав олійними фарбами. Скажу відверто: на хліб вистачало.

 

— І наостанок, Анатолію, є місце, де Ви почуваєте себе затишно і комфортно?

— Так. Це моя мала батьківщина і Мінськ, де зростають і мужніють мої сини. Коли виїжджаю у справах до Москви, мене завжди тягне знову до Мінська, де мешкає моя сім'я. Коли випадає вільна хвилина, рушаю до Браславських озер. Адже я — затятий рибалка.

 

— Що ж, Анатолію, дозвольте побажати Вам ні хвоста, ні луски та хороших ролей у кіно!

— Дякую!

 

Спілкувався Олександр ФИЛЬ фото Сергія ГАФАРОВА

 

P.S. Автор дякує за допомогу в організації інтерв'ю керівникам «Товариства ветеранів Військово-Морської розвідки» Олександру Мар-машову та Олександру Чудновцю.

 

Досьє “Кордону”

АНАТОЛІЙ КАТЕНЬОВ. Народився в місті Сухумі 25 вересня 1958 року. Через рік після його народження родина переїздить до міста Невинномиська Ставропольського краю. У 7 класі захопився театром. У 17 років вступив до Свердловського театрального училища. Там, на Уралі його призвали на строкову службу. Після служби вступив до школи-студії МХАТу і 1984 року закінчив її. Керівником курсу був І. Тархашв. Студентом дебютував у телефільмі Цжгорія Аронова «Невідомий солдат». По закінченні школи-студії його затвердили на головну роль у кінострічці Віталія Дудіна «Матрос Желєзняк». Популярність до нього прийшла після фільму режисера Вадима Костроменка «Секретний фарватер», де Анатолій Катеньов зіграв головну роль морського офіцера Бориса Шубіна. До Білорусії Анатолій приїхав на запрошення керівника Театру-студії кіноактора Бориса Луценка. На сьогоднішній день Анатолій Катеньов знявся в понад 60 фільмах і серіалах. 1997 року на кінофестивалі «Стожари» в Києві актор був удостоєний призу за кращу чоловічу роль у короткометражній стрічці «Чорний ящик». Окрім того, цього ж року завоював диплом і спеціальний приз на фестивалі «Лістопад-97» за роль у фільмі «Біг від смерті». Одружений. Дружина Світлана Боровська — ведуча Першого Національного телеканалу Білорусі. Виховує двох синів — Володимира та Клима.

JSN Epic template designed by JoomlaShine.com