90 років розвіднику Дніпровської військової флотилії О.М. Школенку

ImageШколенко Олексій Михайлович народився 29 березня 1923 року в м. Херсоні.

На початку Великої Вітчизняної війни Школенко Олексій Михайлович закінчив 2-й курс Херсонського морехідного технікуму і був відкомандирований для проходження служби стерновим-дублером на військовий транспортний пароплав «Кам’янець-Подільський».

29 вересня 1941 року, під час виконання рейсу з Керчі в Новоросійськ пароплав був торпедований німецькою авіацією. При цьому було збито один із ворожих літаків. Частина команди загинула, а самого Школенка О.М. підібрали з води рятувальні катери Чорноморського флоту.

Після лікування Олексій Михайлович був направлений для закінчення навчання в м. Махачкалу, а в березні 1942 року добровольцем пішов на військову службу в Військово-Морський Флот. Після закінчення Московської резервної військової школи зв’язку, він став військовим радистом розвідувального відділу Волзької військової флотилії. Школенко О.М. є учасником оборони Сталінграда. Добросовісно і уміло виконуючи свої обов’язки по підтримці радіозв’язку з розвідувальними групами флотилії, він проявив якості зваженого та дисциплінованого червонофлотця, чим сприяв здійсненню виконання важливих завдань командування і збереженню життя розвідників. Особисто брав участь в боях з німецько-фашистськими загарбниками, знаходячись на передових позиціях, проявляючи при цьому хоробрість та звитягу.

Весною 1943 року старший червонофлотець Школенко О.М. закінчив розвідувальну школу ВМФ по курсу розвідник-диверсант для подальшої роботи на окупованій території. В червні 1943 року Олексій Михайлович в складі групи розвідників був закинутий у ворожий тил північніше Києва в район Димерських лісів з метою збору розвідувальних даних про склад та дислокацію німецьких військ, вивченню навігаційної ситуації в басейні р. Дніпро і протоків. Ці важливі данні були необхідні нашому командуванню для підготовки контрнаступу радянських військ по визволенню столиці України міста Києва. Згодом група розвідників, поповнившись місцевими жителями-патріотами, переформувалась в партизанський загін, який увійшов в історію партизанського руху на Україні під назвою «Димерський» в складі з’єднання І.О. Хитриченка. Школенко О.М. став комісаром загону. В період з червня по листопад 1943 року партизани загону на чолі з Школенком провели близько 23 військові операції. В ході бойових дій партизанами було знищено 168 гітлерівців і їх ставлеників, підірвано більше тисячі метрів залізничної колії, 2 гармати та 11 автомобілів, підпалено річковий паром, захоплено 229 одиниць стрілецької зброї, виставлено близько 300 мін, багато амуніції та спорядження, визволено з полону 117 наших громадян.Image

Сам Олексій Михайлович особисто неодноразово, з ризиком для життя, проводив розвідку в окупованому Києві, добуваючи цінні відомості про обстановку в місті, передислокації ворожої живої сили і техніки.

„…Прыгали ночью через нижний люк кормового стрелка бомбардировщика ДБ-3. Третий разведчик застрял в люке, и пока мы его вытолкнули, пролетели точку сброса. Разбросало нашу группу километров на пятнадцать. После долгих приключений только четверо из нас встретились в партизанском отряде, стали собирать данные об обороне немцев между первой и второй линиями Днепровского вала. В октябре 1943 г. мне нужно было обновить кодовые таблицы, и мы с пятью партизанами, трое из которых шли в немецкой форме, в районе Сухолучья (Киевская область) перешли линию фронта. Я доложил о себе, попросил новые шифры. Мне их передали той же ночью. Но утром командир кавалерийской дивизии, в расположение которой мы вышли, приказал мне вновь перейти линию фронта и привести «языка». Днем, через линию фронта! И ни в какую — иди! «Пойдешь и приведешь — к «Герою» представлю, не пойдешь — расстреляю». Ну что делать? И вот 13 октября 1943 г. я и еще один из нашей группы, переодевшись в немецкую форму, стали вроде как конвоировать остальных наших, переодетых в советскую форму. Выбрали место, прокрались, чтобы свои не подстрелили, через наши порядки, и в лесочек, уже на немецкой линии обороны. А в нем — полно немецких танков! Какой тут «язык»? Но и назад же нельзя! Набрались наглости, пошли в открытую — вроде как русских пленных конвоируем. Один немецкий танкист мне даже рукой помахал! Но шинель моя после «дружеского расставания» с немцами была мокрой от пота, хоть выжимай. От нервного напряжения пот до пяток прошибает…

Решили: сначала вернемся в свой партизанский отряд, передохнем. Но к вечеру на лесной опушке столкнулись с несколькими ужинавшими немцами. Наши «пленные» в сумерках приняли их за своих и заговорили по-русски. Немцы от неожиданности запустили по нам автоматную очередь, бросили каски и котелки и убежали в лес. Самое тяжелое казалось пройденным, расслабились. Я забросил автомат за спину и зачем-то надел на голову немецкую каску. Как вдруг на ту же поляну, откуда ни возьмись, вы­бегает немецкий офицер! Он, видно, сразу понял, кто мы такие, и пока я перебрасывал свой автомат из-за спины на грудь, первой же пулей из своего пистолета, метров с двадцати, попал мне прямо в лоб! От удара в каску и грохота я упал и минут пять ничего не соображал. Но и я, и немец оказались везучими: я, поскольку каска пулю выдержала, не­мец - из-за задержки с моим автоматом. Опоздай он на секунду…

«Языка» командиру кавдивизии, передав мне отряд, привел командир отряда с тремя партизанами следующей ночью и остался у своих. Решили, что так будет лучше: иди знай, что командиру взбредет в го­лову: «языка»-то я тогда, когда мне было приказано, не привел. Да, на всю жизнь я запомнил тот день, 13 октября 1943 г.!». Нет, не зря товарищи шутили после «дуэли» Алексея Михайловича с немецким офицером в 1943-м: «Переживший такое, долго жить будет…»“

Після визволення Києва, Школенко проходив подальшу службу в розвідувальному відділі Дніпровської військової флотилії, брав участь в операції «Багратіон» по визволенню Білорусії. А в червні 1944 року Школенко О.М. був знову висаджений з бойовим завданням в німецький тил на територію Білорусії для взаємодії з партизанським з’єднанням генерал-майора В.З  Коржа.

Згодом з частинами флотилії пройшов з боями по території братської Польщі та закінчив війну в Німеччині. Після війни до самої демобілізації в березні 1948 року, головний старшина О.М. Школенко передавав свої знання молодим курсантам будучи викладачем в Київському учбовому загоні Дніпровської флотилії. За роки війни неодноразово за проявлений героїзм та мужність був відмічений бойовими нагородами. Під час боїв отримав 2 тяжких поранення і контузію.

В мирний час Олексій Михайлович, закінчивши Київський університет імені Т.Г. Шевченка, багато працював на різних посадах в народному господарстві, примножуючи трудову славу нашої України і вийшов на заслужений відпочинок, маючи загальний трудовий стаж 63 роки. Наразі бере активну участь в ветеранському русі України. Протягом багатьох років є Головою ради Київської громадської організації ветеранів Дніпровської військової флотилії, є членом ради Київської громадської організації «Товариство ветеранів розвідки Військово-Морського Флоту», передаючи свій безцінний досвід молодому поколінню українців.

Фото

JSN Epic template designed by JoomlaShine.com