ГлавнаяУставРегистр. документыРегалии организацииСтруктура организации
Главная
Новости Кают-Компании
Наша видеохроника
Новости партнёров
Наши проекты
Конференции
Экспедиции
Презентации
Пресс-конференции, СМИ о нас
Наши издания
Наша поэзия
Статьи
Списки
Ищем родственников погибших воинов
———————————————
Поиск
Гостевая
  stal
 
 war book
 
Гарант и Партнеры
 
Military Крым
 
  stal
 
 pamyat
 
 znam
 
 monjetta
 
 САЙТ О ЦЕЛЕУСТРЕМЛЁННЫХ ЛЮДЯХ, РАДЕЮЩИХ ЗА СВОЁ ОТЕЧЕСТВО
334,919Посетителей:
46Посетителей сегодня:
143Посетителей вчера:
1,249Просмотров этой страницы:
24Вы просмотрели страниц:
Locations of visitors to this page

 

 

 

 

 

Главная arrow Наша поэзия arrow Олександр Афонін
Олександр Афонін

А я залишаюся в літі...

ImageImageImage

* * *

Полин, полин — гірка трава
На нашій Україні.
Як в давнину вона росла,
Росте так і донині.
Полин, полин — кругом полин —
І в полі, і в канаві...
Тоді держави не було,
І нині без держави!
Полин, полин — гірке вино.
А скільки в нім дурману!
І нам відомо вже давно —
Не буде з хама пана!
Бо скільки хамів не візьмуть
І як їх не одягнуть,
Вони державу роздеруть
Й по хуторах розтягнуть!
І кожен там собі почне
Втішати власну пиху.
Народу нашому на зле,
А ворогам — на втіху!
Ще й кожен хоче зверхнім буть,
Довести, що він кращий...
Говорять, в світлий день ведуть.
Насправді — тягнуть в хащі.
Від полину в очах пітьма,
Немає жить наснаги!
Й пророка власного нема...
Так знову що — варяги?!

* * *

Убогий ум убогое творит...
Хотя творить убожество не может.
Но все же что-то мозг его тревожит,
Коль он все говорит, все говорит...
Речь путана его и далека
От принципов высокого творенья.
Без логики и смысла изложенье
Набора слов. Они — словно поток
Без берегов и даже без названья.
Но то, увы, не есть поток сознанья,
А лишь волны оборванный виток...
А он все говорит, все говорит...
Хотя и сам понять себя не может.
Его, однако, это не тревожит.
Убогий ум убогое творит...

Полтавщина

Полтавщина... Забите і забуте
Людьми і світом це старе село.
Все в бур'янах, і тільки вітер люто
Гойдає височенне те зело.
Вздовж вулиці похилені паркани
Й садочків здичавілих непрохідь.
Як вартовий — одна лиш баба Ганна
Біля воріт щовечора стоїть...
Стоїть, стоїть, аж поки не стемніє,
Все дивлячись у вулиці кінці.
Може, дріма, а може, просто мріє,
Як прибіжать веселії гонці
І скажуть, що з далекого Сибіру
Син приїздить, не зовсім, погостить.
А мо', й про те, що донечка з Алжиру
До мами із онуками летить.
Які ж вони? Вже стільки літ минуло.
Не дай-но Бог, ще може й не впізнать.
Життя пройшло — як літо промайнуло.
Тепер дітей та смерті лиш чекать.
Ой, чи діждеться ще дітей — не знає.
Он півсела на могилки пішло.
Одарки і Петра давно немає,
А їх дітей мов зовсім не було.
Вже третій місяць пенсію не носять,
Та, дякувати Богу, ще жива...
Які-бо вже он китиці на просі —
Це значить зовсім скоро вже жнива.
От посвяткує! Намеле пшенички
На жорнах і спече розкішний хліб,
Зварить борщу горщечок невеличкий —
Капуста є, а ще й підходить біб.
А мо', й тоді, на свято, на ужинки,
Підійде хтось із дальнього кінця,
Хоч зараз нам усім непереливки —
Днів п'ять уже не бачила лиця.
Стемніло вже, нікого знов немає.
Самотність — це життя її вже суть.
Боїться, що помре, глоки взнають,
Кістки селом собаки рознесуть.
Мар'яні добре, хоч вона й хворіє,
У неї ж-бо живий ще чоловік.
Вона — сама. Про близьких лише мріє...
Полтавщина... Наш двадцять перший вік...

* * *

И даже если мир сошел с ума,
Незыблемое стало струйкой дыма,
Должны мы быть, как никогда, едины.
И только в этом истина сама.

И только в этом способ победить,
Сберечь все то, что выстрадано нами,
Чтоб в ежедневном кризиса «цунами»
Не просто выжить, а продолжить жить.

И даже то, что ждет еще в пути,
Пускай для всех нас станет очищеньем
От мерзких и ненужных наслоений,
Тех, что мешают вместе нам идти.

Вот — Новый год. И встретим мы его
Таким, как есть, или таким, как будет.
Давайте только помнить, что мы — ЛЮДИ.
И в этом наше главное родство.

* * *

Мир нынче стал — словно исчадье адово.
Убийства, ложь, предательства и лесть.
И нам друг друга нужно чаще радовать,
Пока еще мы в этой жизни есть.

* * *

И не осень, и не зима...
Тучи глыбами над землею,
И туман пеленою кроет
Все — деревья, людей, дома...
Она так перекрыла путь,
Что и жизнь оказалась «между»...
Но в душе еще есть надежда,
Что мы выйдем. Куда-нибудь...

* * *

И снова дождь, и снова мрак.
В природе нынче все не так.
В природе все наоборот,
Который день, который год...
Всех перемен уже не счесть.
Покоя нет — тревога есть.
И жизнь проблемами полна.
Но в этом лишь людей вина.
Они лишают жизнь тепла,
Они — источник бед и зла.
Любви лишен наш быстрый век.
И в том повинен человек.
Чтоб изменился мир вокруг,
Начни себя менять, мой друг.

* * *

Прошу оцю нардепівську я братію:
Під час їх ВерхоРадівської сесії
Переіменувати «ДЕМОКРАТІЮ»
На так усім відому нам «ДЕПРЕСІЮ»!

* * *

Хай Божий Дух і розум зійдуть
На влади нашої чоло...
Вона завжди була дурною,
Але такої — не було!

* * *

То тучи, то солнце, то солнце, то тучи —
Вот так друг за дружкою ходят и ходят.
Политики тоже, так скажем, не лучше.
Такое г...но! Куда браться природе!
А нам — приспособиться лишь остается,
Уйти за пределы порочного круга.
Погода — гарантия — нам улыбнется,
А те — поскорее пусть выбьют друг друга...

* * *

Бути оптимістом все складніше...
Та в чеканні вже Нового року
Нам усім бажаю найщиріше
Ще пройти разом і цю дорогу.

Хай зціпивши зуби, та не крила,
Бо надія є іще злетіти.
Дай же, Боже, розуму і сили,
Щоб не виживати нам, а жити.

Дай достатку в нашім добрім домі,
А сльози від щастя лише в оці.
Нам усім, і близьким, і знайомим,
Злагоди і миру в Новім році!

* * *

Надо вставать,
надо идти,
надо стремиться,

Надо хотеть,
надо уметь
и победить.

Доброе все
только тогда
может случиться,

Если искать,
если бороться и...
если жить.

* * *

Це не наша війна!
Хоч гуркочуть уже барабани,
А оратори платні
Горлянки на мітингах рвуть.
Це не наша війна
І не наші вже нині майдани,
На яких у наметах
Бомжі професійні живуть.

Це не наша війна.
Нашу зброю у нас відібрали,
За копійки скупивши
І волю, і мужність, і страх.
Це не наша війна.
Нас, як стадо баранів, зазвали
У загони дільниць
З бюлетенем в байдужих руках.

Це не наша війна.
Голосуймо ж усі, голосуймо!
Щоб обрати собі
З усіх зол найогидніше зло.
Це не наша війна.
І тому якнайдалі відсуньмо
Наше щастя людське,
Те, якого в нас ще й не було.

Це не наша війна.
Бо й країна давно вже не наша.
Нас зробили рабами
На власній, на рідній землі.
Це не наша війна.
Бо і влада не наша, а вража.
Відібрали вже все,
Що у нас відібрати могли.

Це не наша війна.
Але скоро уже буде наша!
Сил терпіти нема,
Ми гуртуємось всі, встаємо.
Це не наша війна.
Але гнівом наповнена чаша.
Не чекаєте нас?
Так от знайте, що ми вже йдемо!

 

 

Сергей
В 74 году закончил Пинский учебный отряд, Школу оружия, правда служил на КСФ БЧ-2, именно поэтому хо
Чернолевский Андрей
Нужна информация о боевых действиях Днепровской флотилии в Беларуссии ,(желательно в Гомельской обл,

 

25.02.2017
Товарищество ветеранов Разведки ВМФ © 2017