ГлавнаяУставРегистр. документыРегалии организацииСтруктура организации
Главная
Новости Кают-Компании
Наша видеохроника
Новости партнёров
Наши проекты
Конференции
Экспедиции
Презентации
Пресс-конференции, СМИ о нас
Наши издания
Наша поэзия
Статьи
Списки
Ищем родственников погибших воинов
———————————————
Поиск
Гостевая
  stal
 
 war book
 
Гарант и Партнеры
 
Military Крым
 
  stal
 
 pamyat
 
 znam
 
 monjetta
 
 САЙТ О ЦЕЛЕУСТРЕМЛЁННЫХ ЛЮДЯХ, РАДЕЮЩИХ ЗА СВОЁ ОТЕЧЕСТВО
369,124Посетителей:
94Посетителей сегодня:
181Посетителей вчера:
4,251Просмотров этой страницы:
15Вы просмотрели страниц:
Locations of visitors to this page

 

 

 

 

 

Главная arrow Статьи arrow В. Обухівський „Моряк трьох флотів“
В. Обухівський „Моряк трьох флотів“

Моряк трьох флотів

Мине небагато часу, як ми будемо святкувати 65-річний ювілей великої Перемоги, вшановувати полеглих, називати імена, згадувати всіх тих, на чиїй долі поставила свій вирок війна. Останнім часом нами досліджені маловідомі сторінки історії війни в нашому краї. В історико-краєзнавчому музеї села Бишів зібраний чималий матеріал про ті події, документи, де відображена участь у війні солдат-односельчан, які пройшли її важкими дорогами. Та попри значний матеріал того героїчного періоду, особливо зацікавила доля тих із земляків, хто бив ворога не на суші, а пов’язав свою бойову молодість з морем, суворим і грізним.

Ще раніше мені випала нагода познайомитись з людиною, за плечима якої життя, що так тісно переплелись в ньому героїчне й трагічне, характерне для багатьох і в той час яскраво особисте. Це мій земляк, Андрій Васильович Андрійко, який воював на морі, причому на трьох флотах. Прослужив він більше восьми років, з них п’ять — на війні. Про його героїчний шлях говорить послужний список, з яким довелось познайомитись, а заодно й з його багаторічною, захоплюючою морською службою.

15 травня 1939 року його, 20-річного юнака, за путівкою комсомолу (тоді він тримав шефство над авіацією і флотом) призвали на Північний флот. В м. Сєвєроморську він пройшов шестимісячне навчання в спеціальному загоні і отримав звання молодшого командира.

Служба на флоті не те, що на суші — має свої труднощі, особливості. Але Андрій переносив усе стійко, набував досвіду, усіх премудростей морської справи, а головне, як командир здружив колектив. Полюбив море, хоча й неспокійне, холодне, з його частими штормами, силою водної стихії. Адже там, за Полярним колом, навіть влітку погода з пронизливими вітрами, туманами, сірими, важкими дощовими хмарами.

Служив на катері МО-124, який тоді називали «Морський мисливець». Як командир відділення мав виконувати до десяти обов’язків: бути мінером кулеметником № 1, керувати підривною командою, здійснювати протиповітряний і хімічний захист тощо. Подібно кораблю, МО мав на озброєнні два крупнокаліберні кулемети, дві гармати, комплект боєприпасів, міни. Такі катери несли нелегку морську бойову службу. Вони висаджували десант в тилу ворога, подавляли його берегові вогневі точки, тралили фарватери та ходили в дозори. Неодноразово їх використовували в конвої для охорони транспортів, як говорять, діяли в «малій морській війні». Одне слово, катер був мисливцем, який полював за підводними човнами противника.

Image

Закінчився третій рік служби. Андрій готувався повернутися в рідне село до батьківської хати. На початку літа він разом з командою перебував у Мурманську на ремонті катера. Та раптом вночі у казармі, де спочивали моряки, почулося тривожне: «Війна!». Всі плани рухнули.

Зайшовши з боку Фінляндії, німецька авіація бомбардувала м. Комсомольськ біля Кольської затоки. Події, як хвилі, накочувалися одна за одною. Командування віддало наказ затоплювати док, де ремонтували кораблі. Але, як часто у нас траплялося, вийти на воду катер не був готовий через відсутність пального та боєприпасів на його борту. На буксирі катер був відправлений в безпечне місце, де його заправили всім необхідним, і наш земляк продовжив службу на ньому уже на війні, командиром 2-го загону Червонопрапорного дивізіону винищувачів підводних човнів охорони водного району.

ImageПотяглися дні, місяці війни на морі, важкі фронтові будні. А «мисливцю», на якому служив Андрій Васильович, довелося охороняти підходи до Кольської затоки, берегову лінію і навіть брати участь у відбитті ворога на суші, проводячи так звану «класичну операцію». Не одноразово його екіпаж висаджував морський десант в тому районі суші, де фашисти будь-що намагались захопити важливі воєнні об’єкти, порти.

Так було і цього разу, коли, набравши на свій борт до 70 чоловік десанту, висадили його з боку моря в районі річки Західна Ліца. Катери відійшли, а через деякий час зав’язався жорстокий бій, в якому загинуло багато наших солдат. За встановленим сигналом до берега підійшли катери, забрали поранених. Запам’ятались Андрію Васильовичу слова молодого офіцера, тяжко пораненого в ногу: «Слава Богу, я буду жити!».

Якщо подивитись на карту, то далеко в море виходить півострів Рибачий. Саме тут командиру загону «мисливця» Андрійку довелося брати участь в багатьох морських операціях, бити ворога. Тоді й з’явилася тут відома всім задушевна «Прощайте скалистые горы».З цією піснею моряки ходили в похід, вона була їм помічницею в бою.

У роки війни німецьке командування віддало наказ «Топити все, що рухається на воді». А ще великою загрозою для наших суден були підводні ворожі човни. Виявити їх, полювати за ними — було головним завданням наших «морських мисливців». Мінеру Андрію Васильовичу доводилося не раз вступати в двобій з ворожими субмаринами. А виявляли їх з допомогою ехолоту «дракон» англійського виробництва, а далі — справа за злагодженістю, майстерністю всього екіпажу. «Одного разу, — згадує ветеран, — прилади „мисливця“ зафіксували біля острова Кільдін німецьку підводку: причаїлась, лягла на ґрунт. Цього було достатньо, щоб МО-124 із лотків-скидачів, встановлених на кормі, скинув глибинні бомби. Невдовзі два потужні вибухи здійняли в небо фонтани води. А через кілька днів море вихлюпнуло на берег безкозирки німецьких моряків — результат роботи підривної команди катера. Велику допомогу в цьому плані подав справжній морський трудівник — ескадрений міноносець «Гремящий».Image

Переді мною групова фотографія. Посередині — Андрій Васильович серед своїх товаришів-північноморців: мінера, сигнальника, командира-артилериста. Зроблена вона військовим кореспондентом багатотиражної газети «Североморец» в далекому 1943 році. Цей знімок вміщений в газеті, де розповідається про дії екіпажу «мисливця» й командира 2-го загону А. В. Андрійка під час виконання завдання.

При підході до півострова Рибачого на групу катерів, серед яких був і 124-й, напало більше десятка «мессершміттів-109» і «фокке-Вульф-190». На бриючому польоті вони штурмували кораблі. Одна із бомб попала в катер, але його врятувало те, що кинута вона з літака низько, на край борту, і рикошетом впала в море. Там і розірвалась, поранивши п’ять чоловік. Своїм вогнем зенітки відігнали літак, але несподівано зайшов другий. Ось тут Андрій Васильович прямою наводкою з кулемета збив його.

Події розвивались стрімголов. Бачачи, що катер має намір підійти до підбитого літака, який сів на воду, фашисти розпочали стрілянину. Моряки вимушені були відійти. Невдовзі з’явився чотирьохмоторний «Доньє». Очевидно, мав намір забрати екіпаж підбитого літака. Та берегова зенітна батарея знищила і його. На допомогу «мисливцю» підійшли інші катери. Намагалися взяти німецького льотчика в полон, але той застрелився. Як виявилось, то був обер-лейтенант, командир ескадрильї.

ImageМорське братство. Воно не раз виручало у найскладніших ситуаціях, гартувало людину. Теплим словом згадує Андрій Васильович своїх фронтових друзів, а особливо командуючого Північним флотом, наймолодшого із контр-адміралів А. Г. Головка, який часто приходив до моряків, розмовляв з ними, розпитував про службу.

Доводилось А. В. Андрійку зустрічатись із союзниками по зброї. Як відомо, в роки війни США надавали нашій країні поставки по ленд-лізу. Цілі каравани кораблів з цінними вантажами йшли з далекої Америки. На них і полювали німецькі підводні човни, літаки. Кілька разів команда МО-124 супроводжувала союзний караван при підході до м. Мурманська. Його радо зустрічали на нашій землі. А американці із нашими військовими обмінювались сувенірами.

Радісною і незабутньою була зустріч Андрія Васильовича із своїм земляком Павлом Семеновичем Рожанським, який теж служив на Північному флоті підводником. На жаль, його «Щука» з останнього бойового завдання на базу не повернулась. Весь екіпаж підводки загинув.

Епізоди війни. Скільки їх в пам’яті ветерана. Спогади про втрату побратимів і сьогодні боляче печуть душу. Ніколи не забудеться і той трагічний день — 18 серпня 1943 року.Image

З півострова Рибачого, — розповідав А. В. Андрійко, — доносився бій, було чути стрілянину, але ворог рішучого удару не завдавав. Ми, будучи в готовності, у складі двох катерів вийшли на допомогу. І раптом один із бомбардувальників обстріляв нас. Було вбито кількох моряків. А потім почав бомбити. Бомба, скинута з літака, попала під самісінький катер. Його сильно трусонуло. В деяких місцях зірвало палубу, пошкоджено двигун, люки. В пробоїни сочилася вода. Було вбито командира корабля молодшого лейтенанта Войцехівського, сигнальника, механіка, загинули матроси, важко поранено лоцмана. Другий катер залишився на плаву. Дивлюсь, ніби я один стою, кричу до нього: «Петя, підійди, візьми на буксир». Подаю ланцюг, але він розірвався. Аж тут із іншої рубки вилазить помічник, ще хтось. Перенесли поранених, вбитих на інший корабель. Та картина і зараз стоїть перед моїми очима. Вся палуба була закладена трупами, а кров з неї стікала, неначе дощова вода з даху. На війні, на жаль, до подібних сцен звикали.

Знову з’явились літаки, але ті «помахали» крилами, значить наші — відлягло від душі. Нашого катера притягли на базу. З 24-х членів екіпажу в живих залишилось 7 чоловік. Тому вимушені були деякий час перебувати на суші. Там і несли вахту. Медики просили: «Хто може дати кров?». І я кілька разів віддавав свою пораненим морякам.

А за проявлені мужність і героїзм в тому бою груди Андрія Васильовича прикрасила медаль «За відвагу».

Невдовзі катер відремонтували, встановили кулемети — і знову в море.

ImageМорська служба, тим більше на війні, не має кордонів. Тому плавав моряк і в чужих водах, ставлячи міни проти ворожих кораблів в місцях їхнього пожвавленого руху. Було це восени того ж року. Взяли на борт дві міни вагою до трьох тонн кожна. Вирушили двома катерами. Третій, торпедний, йшов для захисту. Йти на таку операцію трьома катерами — справа небезпечна. Пливли вночі. Тихо. На дворі стояв туман. Поминули півострів Стуре-Еккерей. Це вже береги Норвегії. Знайти відповідну затоку було непросто. Берег з’являвся то ліворуч, то праворуч. Нарешті затока звужується. Ось і Варенгер-фіорд. Слід зазначити, що це досить довга, вузька і глибока затока з крутими скелястими берегами. Зайшли непомітно в гавань, в якій стояли ворожі кораблі. Раптом при вході на сигнальному посту загорілась лампочка. Чужих, мабуть, прийняли за своїх. Наші опустили у воду міни. Та при виході із фіорду стався прикрий випадок: торпедний катер, який чекав «мисливців», на знак успішно проведеної операції почав робити «галси» вліво-вправо, тим самим підставивши свій борт попередньому катеру, вдарив його. Той — вправо, а тут удар другого катера. Ніч і крик: «Рятуйте!» (хтось упав у воду). Кинули трос. Виявилось, то був лоцман з торпедного — у валянках, фуфайці. Потім говорили: «Народився в сорочці».

Результатом того закордонного походу стало те, що два ворожі есмінці, послані навздогін, підірвались на тих мінах.

Цікава річ — доля людська. Андрію Васильовичу якось щастило на війні, навіть при неймовірно тяжких ситуаціях. Розповідає, що під час останнього бойового завдання на «мисливці» ворожий літак скинув бомбу, яка впала посередині катера. Від вибуху він розпався навпіл. І тут Андрійку поталанило вирватись із пекла…

Здавалося, прощавай море, та де там. Командування в складі екіпажу інших моряків посилає Андрійка на Чорне море. То було весною 1944 року. Повантаживши човни на залізничну платформу, вони вирушили на південь. Аж через 65 діб прибули в місто Поті.

На Чорноморському флоті прослужив Андрій Васильович рік, але вже старшиною 1-го Новоросійського Червонопрапорного дивізіону «морських мисливців». Пройшов фронтовик сотні миль від Батумі до румунської Констанци, заходив майже в кожний порт.Image

Війна наближалась до кінця. Та в березні 1945 року, враховуючи воєнний досвід, роки служби на морі, командування посилає Андрія Васильовича в складі команди з 300 чоловік у Владивосток для поїздки в США, де мали забрати мінний загороджувач «Уссурі». Який дістався нам згідно з поставками. Коли вже їхали на Далекий Схід, на одній із станцій почули радісне й хвилююче: «Перемога!». А значить, закінчувались і поставки. «Жаль, що не довелось мені побачити Америку», — жартує співрозмовник.

Останню крапку в його важкій долі поставила війна з Японією. Трохи довелося йому і там повоювати. Як старшина спеціальної команди № 11 Тихоокеанського флоту очолював групу мінерів на мінному випробувачі «МИП-2». На ньому ж ходили в Корею за трофеями, які кинула там японська армія.

Пройшов на кораблях наш земляк мало не півсвіту. З цього третього по рахунку флоту і демобілізувався аж в 1947 році. Ось такий бойовий шлях Андрія Васильовича. Його знає багато людей, адже після війни він довгий час працював в районі старшим інспектором держстраху.

Вдивлявся в обличчя ветерана, воно ще було зберегло ті риси, як на воєнному фото, хоч позаду було вже 76 прожитих років. Біда в тому, що Андрій Васильович майже нікуди не ходив, бо боліли ноги: застудив їх у холодній воді на півночі.

Свої документи, фотографії, інші матеріали А. В. Андрійко люб’язно передав у краєзнавчий музей села. Вони зайняли відповідне місце в його експозиціях і в майбутньому послужать усім нам, а найперше — нашій історії, як приклад беззавітного служіння своїй Вітчизні, виконання свого військового і , в першу чергу, морського обов’язку.

Командир пошукового загону
при Українському фонді «Пам'ять»,
керівник історико-краєзнавчого музею
с. Бишів, Київської області

Валерій Обухівський

 

 

Сергей
В 74 году закончил Пинский учебный отряд, Школу оружия, правда служил на КСФ БЧ-2, именно поэтому хо
Чернолевский Андрей
Нужна информация о боевых действиях Днепровской флотилии в Беларуссии ,(желательно в Гомельской обл,

 

22.10.2017
Товарищество ветеранов Разведки ВМФ © 2017